
ДИТИНСТВО ЯК СТАН СВІДОМОСТІ
Author(s) -
Віра Лімонченко
Publication year - 2021
Publication title -
lûdinoznavčì studìï. serìâ fìlosofìâ
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
eISSN - 2522-4719
pISSN - 2522-4700
DOI - 10.24919/2522-4700.43.10
Subject(s) - psychology
Мета роботи. У статті реалізований такий варіант філософії дитинства, коли дитин- ство розглядається не як вікова категорія, а як стан свідомості, як специфічно людська риса, пов’язана з особливим характером людського буття. Методологія. Така постановка мети визначає засоби побу- дови думки, насамперед спрямованої на концептуалізацію дитинства – йдеться не про вироблення нової дефініції, а про осмислення людського буття на засадах субстанційно-визначального принципу, яким приймається дитинство як місце первиного народження людського Я, місце зустрічі передсвідомого минулого і майбутнього, що стає архетипом людського життя. Наукова новизна. Запропонований поворот теми – розгляд дитинства як стану свідомості дорослої людини – нечасто потрапляє у фокус міркувань, і головний момент – йдеться не про обернену форму дитинності, якою є інфантілізм або педократія, а про дитинство як стан передсвідомої відкритості світові, внаслідок чого цей світ отримує здатність бути майбутнім. Вміння зберегти у собі дитину – це збереження здатності бачи- ти усе як вперше, у максимальній напрузі сприймання, що є запорукою творчого потенціалу у людині, яка не тільки творить новий предметний світ навколо себе, але і сама є вічно неготовою, такою, що має йти до себе, знайти себе. Отже, мірою можливостей людини може виступати дитинство – оскільки воно являє собою граничну відкритість. Дитинство у всій своїй конкретній повноті є вічно неготове, незавершене зростання, якому належить здійснитися, і тому як чиста потенційність, всеможливість збігається зі свободою. Якраз в цьому і корениться головна проблема і страждання дитинства: за своєю суттю, природою, формою воно є потенційність, здатність стати тим, що воно ще не є, і водночас за своєю наявною формою воно рабськи затиснуте як несамовитістю фізичних потягів, так і характером, вдачею, способом життя оточуючих людей. Звідси погляд на дитину, яка ще тільки має стати людиною. Дорослішання і є вивільненням того, чим здатна бути людина, з потоку емпіричних обставин, які діють, урізаючи потенційність і відкритість. Висновки. Погляд на дитинство як простір певного філософствування підкреслює значущість для людини збереження у її свідомості готовності і здатності бути відкритою світові без погорди визнання себе мірилом існуючого. Захист дорослого – це є збереження в дорослому дитинності як такої універсальної риси людського буття, суть якої у вічному становленні її самої і здатності трансцендувати наочно-предметні обставини, що заповідано людині як творчій істоті.