РОЗМЕЖУВАННЯ «НАУК ПРО ПРИРОДУ» ТА «НАУК ПРО ДУХ» У ФІЛОСОФІЇ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ЯК ПІДҐРУНТЯ ФОРМУВАННЯ ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ТА ПРИРОДНИЧОГО ЗНАННЯ

Розмежування наук на «науки про при- роду» та «науки про дух», яке було здійснене в межах філософської традиції кінця ХІХ – поч. ХХ ст., в науково- му дискурсі традиційно аналізують із метою обґрунтування самобутності як предмета дослідження, так і методології гуманітарних наук. Метою статті є висвітлення поглядів теоретиків цього розмежування в контексті обґрунтування ними основоположної єдності зазначених наук. Завдан- ня дослідження полягає в аналізі творів В. Віндельбанда, В. Дильтея і Г. Риккерта, в яких йдеться про відмінність гуманітарного та природничого знання як таких, що обґрунтовують засадничу єдність зазначених видів знань. Методологічну основу дослідження формують основи гер- меневтичного та голістичного аналізу в поєднанні з мето- дами рефлексивного та критичного прочитання. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні філософських творів В. Віндельбанда, В. Дильтея і Г. Риккерта в контексті обґрунтування філософами засадничої єдності природничих та гуманітарних наук, відповідних їм форм знання та культури як нагальної потреби в умовах формування інноваційної куль- тури як світоглядно-методологічної основи інноваційного суспільства. Висновки. В межах проведеного дослідження було встановлено, що в творах В. Віндельбанда, В. Дильтая і Г. Риккерта немає доведення принципового протиставлен- ня природничих та гуманітарних наук. Виокремлення двох типів наукового знання – природничого та гуманітарного – здійснюється з метою обґрунтування збіжності наукового пошуку, що зумовлена буттєвою цілісністю світу та люди- ни. Встановлення єдності гуманітарного та природничого знання та відповідних їм форм культури є нагальною потре- бою в умовах формування інноваційного суспільства, що засвідчує актуальність цієї студії.