КОЛЕКТИВНА ПАМ’ЯТЬ У СІМЕЙНОМУ РОМАНІ О. ЗАБУЖКО «МУЗЕЙ ПОКИНУТИХ СЕКРЕТІВ» ЯК ЗАСІБ УСВІДОМЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

У статті здійснено спробу проаналізувати сімейний роман О. Забужко «Музей покинутих секретів» з позицій «колективної пам’яті». До завдань, поставлених авторкою, належать: 1) відстежити кореляцію індивідуальної пам’яті й з’ясувати її вплив на пам’ять колективну; 2) установити, як колективна пам’ять діє на усвідомлення національної ідентичності (мова йде про українську ідентичність) інтелектуально розвиненої особистості; 3) окреслити «місця пам’яті» (у цьому випадку – фотографії) і з’ясувати, як вони крізь призму індивідуальної пам’яті впливають на підсвідомість сучасників. Авторка статті спирається на ідеї М. Хальбвакса, П. Нора, А. Ассман – дослідників властивостей пам’яті, а також на праці українських учених-літературознавців, які акцентували увагу на проблемах колективної пам’яті в художньому тексті. У ході дослідження спостережено, що одним із авторських посилів роману є зосередження на історичних темах: Голодомор – Друга світова війна – Боротьба УПА з КДБ – Голокост – часи відлиги та криза радянської системи, їх осмислення й відображення в колективній пам’яті українців. У статті акцентовано увагу на тому, що через образи головних героїв Дарини Гощинської, журналістки, яка знаходить старі світлини й розгадує їхні таємниці, й Адріяна Довгана, що пов’язаний родинним зв’язком із персонажами на фото, читач має змогу відчути й пізнати суспільні колізії тих часів, коли радянська влада намагалася знищити національну ідентичність українців. Спостережено, що «місця пам’яті», окреслені в романі (фотографії), впливають на підсвідомість персонажів і примушують їх замислитися над проблемами історичного минулого. Зроблено висновок, що завдяки індивідуальній пам’яті інтелектуально розвинена особистість може «реставрувати» пам’ять колективну й активувати коди належності до своєї нації.