ОПЕРАТИВНО-МОБІЛІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ РАДЯНСЬКИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ У 1939 – ЧЕРВНІ 1941 р.

Мета дослідження – крізь призму розсекречених документів розкрити стан виконання мобілізаційних заходів в Україні й оперативно-мобілізаційні плани радянських спецслужб напередодні Другої світової війни та нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз. Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, системності й діалектичного поєднання причиново-наслідкових зв’язків, використанні загальнонаукових методів – історичного та логічного, абстрагування, аналізу, синтезу, узагальнення, конкретно-наукових методів – історико-генетичного й історико-порівняльного. Наукова новизна статті полягає у тому, що в ній показано роль органів державної безпеки СРСР у розробленні в 1939 – червні 1941 р. мобілізаційних планів і контролі за їх виконанням, опрацюванні специфічних оперативно-мобілізаційних завдань. З’ясовано недоліки і прорахунки проведених заходів і уточнено справжній стан боєготовності СРСР. Публікація підготовлена на основі раніше недоступних для дослідників архівних документів. Висновки. Із документів не вбачається намірів СРСР першим завдати удару по нацистській Німеччині влітку 1941 р., проте у разі агресії розрахунок однозначно був на швидке перенесення бойових дій за межі держави і розгром противника на його території. У цьому комуністичні лідери уподібнювали свої плани, хоч і в іншій послідовності, до нацистських планів на “бліцкріг”. Згідно з уявним сценарієм майбутньої війни, передбачалися агентурно-оперативні заходи радянської розвідки й контррозвідки на заході СРСР, зокрема в Україні, та за кордоном. Із організаційно та матеріально непідкріпленої стратегії нанесення поразки ворогу ще на дальніх рубежах і фронтального переходу до наступу випливала слабка оборонно-мобілізаційна підготовка як радянських військ, так і цивільного населення. Незважаючи на спроби тотального контролю за діяльністю мобілізаційних служб з боку органів державної безпеки, єдиного плану мобілізації в країні не було розроблено. Безупинне інформування вищих партійних і державних органів про зрив союзними й республіканськими відомствами й оборонними підприємствами розрізнених мобілізаційних завдань свідчило, що реакція на повідомлення спецслужб була запізнілою і неефективною. Для подальшої верифікації висновків перспективним вбачається дослідження особливостей формування у зазначений період системи протиповітряної оборони і розбудови мережі командних пунктів та укріплених районів.