СЕЛЯНСЬКІ АГРАРИСТСЬКІ ПІДХОДИ ТА ПРАКТИКИ АГРАРНОГО ПИТАННЯ У ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 – 1921 рр.

Мета статті – проаналізувати аграристські за змістом підходи та практики розв’язання аграрного питання як реалізацію на практиці селянських сподівань і уявлень про їхнє справедливе майбутнє; встановити критерії для з’ясування аграристської сутності практик із розв’язання  аграрного питання, визначити різновиди цих практик; показати динаміку зміни селянських аграристських підходів та практик за різних форм влади у період Української революції 1917 – 1921 рр. Методологією дослідження є соціокультурний підхід, що дає можливість пояснити, як ментальні настанови, способи бачення розв’язання аграрного питання українського селянства, позначилися на практиках розв’язання земельної проблеми та вплинули на появу вітчизняного аграризму в 1917 – 1921 рр. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні того, що протягом революційного періоду 1917–1921 рр. спостерігається динаміка зміни селянських аграристських підходів та практик розв’язання аграрної проблеми: від політики соціалізації, базованої на відмові від приватної власності на землю, безоплатної реквізиції землі у власників та передачі її селянам у користування, до схиляння селянського загалу отримати землю у приватну власність за викуп державі. Висновки. Визначено такі критерії аграристської сутності підходів та практик із розв’язання аграрної проблеми в період революції 1917 – 1921 рр.: якщо брати більшовицько-комуністичну модель – це заперечення одержавлення землі та колективного господарювання на ній; якщо брати буржуазно-капіталістичну – це заперечення великої приватної власності на землю. Оскільки у хліборобській ментальності фундаментальною засадою володіння чи користування землею була особиста праця на ній, основними селянськими аграристськими підходами та практиками із розв’язання аграрного питання у період революції 1917 – 1921 рр. були: 1) збереження дрібної селянської приватної власності на землю; 2) передача землі у пожиттєве користування з правом успадкування (що у розумінні селянства було близьке до права приватної власності крім можливості землю продавати). Водночас значною частиною селянства соціалізація вбачалася як певний перехідний період до приватної власності, яка мала пройти такі етапи: конфіскація землі у поміщиків – передача її селянам у довічне користування – легітимізація селянської приватної власності на цю землю.