ВАРШАВСЬКА УГОДА 1920 р. УКРАЇНИ І ПОЛЬЩІ: ІСТОРІЯ ПІДПИСАННЯ ТА УРОКИ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ

Мета дослідження – проведення всебічного аналізу  ключових факторів і обставин, які зумовили еволюцію українсько-польських міждержавних відносин у 1919 – 1921 рр. від військово-політичної конфронтації до партнерства, а також у визначенні причин неспроможності реалізації Варшавської угоди 1920 р. Методологія дослідження заснована на принципах історизму, системності, авторської об’єктивності, використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні внутрішньополітичної ситуації в Українській Народній Республіці і Польщі напередодні укладення Варшавської угоди 21–24 квітня 1920 р., з’ясуванні зовнішніх чинників, що сприяли підписанню українсько-польського союзницького договору, визначенні уроків неуспіху союзницької угоди 1920 р. для розвитку сучасних українсько-польських відносин. Висновки. Автори переконані в тому, що в умовах завершення Першої світової війни і переструктурування світового геополітичного простору УНР і друга Річ Посполита були приречені на встановлення союзницьких відносин задля зміцнення відновленої державності і забезпечення безпеки в Балтійсько-Чорноморському регіоні. Проте підписання Варшавської угоди, в силу цілої низки внутрішньополітичних і зовнішніх чинників, не змогло забезпечити стійкої українсько-польської міждержавної взаємодії, що вкрай негативно позначилося на перспективі збереження державної незалежності УНР й українсько-польських партнерських стосунках.