Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба і лужний рефлюкс: механізми розвитку і тактика лікування

Стаття присвячена гастроезофагеальній рефлюксній хворобі (ГЕРХ) — патології, що займає провідне місце серед усіх кислотозалежних захворювань. Основним механізмом розвитку ГЕРХ є порушення моторно-евакуаторної функції шлунка — уповільнення шлункової евакуації і дуоденогастральний рефлюкс. Уповільнене спорожнення шлунка сприяє почастішанню рефлюксу, а наявність дуоденального вмісту в рефлюктаті — лужний рефлюкс — є агресивним для слизової оболонки стравоходу (СОС). Це обумовлено наявністю в рефлюктаті, що закидається в стравохід, жовчних кислот, лізолецитину і панкреатичних ферментів. Тривало існуючий контакт агресивних чинників у шлунку і стравоході призводить до розвитку запально-деструктивних уражень слизової оболонки цих органів. За даними багатьох дослідників, саме жовчні кислоти відіграють провідну роль у патогенезі шкідливого впливу на СОС. Медикаментозна корекція ГЕРХ із лужним рефлюксом включає поряд із призначенням інгібіторів протонної помпи прокінетики (ітоприду гідрохлорид) і препарати урсодезоксихолієвої кислоти.