Порівняльна оцінка застосування урикодепресантів алопуринолу та фебуксостату при подагричній нефропатії. Повідомлення 1. Клінічне випробування

Актуальність. Практично постійним проявом подагри є ураження нирок, яке визначає прогноз хвороби. Гіперурикемія при подагричній нефропатії належить до незалежних чинників ризику зниження азото- й електролітовидільної функції нирок. Метою дослідження стала порівняльна оцінка впливу урикодепресантів алопуринолу і фебуксостату на функціональний стан нирок у хворих на подагру. Матеріали та методи. Під наглядом перебували 73 хворі на первинну подагру (чоловіки із середнім віком 49 років та тривалістю захворювання 10 років). Хронічну форму артриту встановлено в 71 % від числа хворих, інтермітовану — в 29 %, периферійні тофуси виявлено в 53 % випадків. Хронічну хворобу нирок I, II, III і IV стадії виявлено у співвідношенні 56 : 12 : 2 : 1, латентний, уролітіазний і протеїнуричний типи подагричної нефропатії — у 53, 37, 10 %, артеріальну гіпертензію — у 47 %. Гіперурикемію на момент обстеження констатовано у 84 % хворих, гіперурикурію — у 52 %, метаболічний, нирковий і змішаний типи гіперурикемії мали місце відповідно в 57, 3 і 40 % випадків. Результати. При порівняльній оцінці інгібіторів ксантиноксидази алопуринолу й ксантиноксиредуктази фебуксостату відносно функції нирок у хворих на подагричну нефропатію перевагу слід віддати другому препарату, хоча гіпоурикемічна дія обох урикодепресантів приблизно однакова, а прогностичними критеріями ефективності алопуринол- та фебуксостат-терапії відповідно є початкові показники в’язкоеластичності сечі і β2-мікроглобулінурії. Висновки. У перспективі буде корисним визначення морфологічних змін з боку нирок при експериментальній подагричній нефропатії під впливом алопуринолу й фебуксостату, а також доцільна оцінка результатів комбінованого застосування урикодепресантів з іншими групами гіпоурикемічних засобів (урикозуриками, ферментом пеглотиказой тощо).