Вплив субклінічного гіпотиреозу на розвиток кардіоваскулярної патології

Актуальність. Ураження щитоподібної залози (ЩЗ) посідають провідне місце в структурі ендокринної захворюваності. Поширеність субклінічного гіпотиреозу (СГ) зростає з року в рік. Тому на даний час активно обговорюється роль СГ в розвитку кардіоваскулярної патології. Мета. Проаналізувати механізми впливу СГ на розвиток кардіоваскулярної патології. Матеріали та методи. Проведено аналітичний огляд наукових публікацій за останні 15 років з використанням пошукової системи JAMA, Scholar та PubMed. Результати. На сьогодні особливо важливо оцінити внесок так званої мінімальної тиреоїдної дисфункції у розвиток і прогресування патологічних процесів з боку серцево-судинної системи. За даними 20-річного Вікгемського дослідження, ризик розвитку гіпотиреозу в жінок за умови виявлення в них підвищеного рівня тиреотропного гормона (ТТГ) щорічно становить 2,6 %, при ізольованому підвищенні рівня антитіл до ЩЗ — 2,1 %. Цей показник може збільшуватись до 4,3 % при наявності двох факторів ризику: підвищення ТТГ і підвищення рівня антитіл. У дослідженні A.D. Toft і співавт. показано, що при тривалому спостереженні за пацієнтами з СГ у 20–50 % обстежуваних протягом наступних 4–8 років розвинувся явний гіпотиреоз. Серцево-судинні прояви посідають одне з провідних місць у симптоматиці гіпотиреозу. Багатогранні зміни з боку серцево-судинної системи визначаються різноманітними проявами: дисліпідемією, артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця, змінами серцевого ритму, кардіоміопатією та серцевою недостатністю. Висновки. У даній статті наведені сучасні дані механізму впливу гіпотиреозу на розвиток кардіоваскулярної патології. А от дані щодо впливу СГ є досить суперечливими, що свідчить про необхідність детального вивчення даного питання. Окрім того, постає питання щодо визначення необхідності скринінгу СГ, а саме: в якій віковій групі і з якою періодичністю його проводити з метою профілактики кардіоваскулярної захворюваності населення.