Фармакогенетичні аспекти дії метформіну у хворих на цукровий діабет 2-го типу

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу — повільно прогресуюче полігенне захворювання, що характеризується порушенням обміну речовин у результаті неефективності дії інсуліну в організмі. Метою лікування ЦД 2-го типу є мінімізація віддалених мікро- та макросудинних ускладнень шляхом покращання глікемічного контролю. Метформін залишається препаратом першої лінії для лікування ЦД 2-го типу і є одним із лікарських засобів, що найчастіше призначають пацієнтам у світі. Проте не у всіх випадках лікування метформіном є ефективним. У частини хворих при застосуванні метформіну рівень глюкози залишається високим, виникають серйозні побічні реакції. Така мінливість терапевтичної відповіді на метформін зумовлена поліморфізмом у генах, що кодують рецептори, транспортери і ферменти, відповідальні за його фармакокінетику. Наприклад, генетичні варіанти solute carrier transporters (SLC22A1–3, SLC47A1 і SLC47A2) значною мірою впливають на глікемічний контроль при лікуванні метформіном.