Резистентність до інсуліну, її зв’язок з діастолічною дисфункцією лівого шлуночка та еластичністю аорти у хворих з артеріальною гіпертензією

Актуальність. На сьогодні відсутні загальноприйнятні порогові значення інсулінорезистентності (ІР) при артеріальній гіпертензії (АГ), тому актуальним є встановлення її ступеня у кожному із окремих досліджень. Також є важливим вивчення взаємозв’язку із синдромом ІР ступеня уражень органів-мішеней. Мета дослідження — встановити ступінь ІР у хворих на АГ, визначити взаємозв’язки між параметрами даної моделі ІР, порушеннями діастолічної функції лівого шлуночка (ЛШ) та жорсткістю аорти. Матеріали та методи. Обстежено 229 осіб з АГ та цукровим діабетом (ЦД) типу 2, 108 хворих на ізольовану АГ. Використовувались клінічні, інструментальні (ультразвукове дослідження серця та судин), біохімічні (модель HOMA-2, показники HOMA-IR, %S), статистичні методи. Результати. Перебіг ізольованої АГ та АГ з ЦД типу 2 супроводжується розвитком ІР за моделлю HOMA-2. У хворих на коморбідну патологію чутливість периферичних тканин до інсуліну залежить від тяжкості перебігу АГ. Стан ІР за моделлю HOMA-IR у хворих на ізольовану АГ встановлено у 26,6 % випадків. Рівень інсуліну плазми істотно зростає, а чутливість тканин до інсуліну знижується при діастолічній дисфункції ІІІ типу. Коефіцієнти розтягнення аорти обернено корелюють з параметрами моделі НОМА-2, що вивчалися, — рівнем глюкози (р < 0,001), інсуліну (p < 0,05), НОМА-IR (p < 0,05) та прямо корелюють із ступенем чутливості периферичних тканин до інсуліну %S (p < 0,01). Висновки. Межу ІР за HOMA-IR у хворих на АГ встановлено на рівні 1,87; визначено взаємозв’язок між параметрами ІР, діастолічною дисфункцією ЛШ та аортальною жорсткістю.