Прояви інсулінорезистентності у пацієнтів, які тривалий час страждають від цукрового діабету 1-го типу, шляхи її корекції

Мета дослідження — оцінка інсулінорезистентності (ІР), а також можливості її корекції у пацієнтів із тривалим стажем цукрового діабету (ЦД) 1-го типу. Матеріали і методи. Обстежено 33 пацієнти з ЦД 1-го типу. В основну групу було включено 17 пацієнтів з великою (від 15 до 31 року) тривалістю ЦД 1-го типу віком від 40 до 50 років. Групу порівняння склали 16 хворих (9 жінок і 7 чоловіків) з ЦД 1-го типу віком від 20 до 35 років при тривалості ЦД від 5 до 12 років. Хворі обох груп перебували на базисно-болюсній інсулінотерапії. Результати. Аналіз потреби пацієнтів в інсуліні показав, що в основній групі хворих потреба в інсуліні перевищувала рекомендовані значення і була вірогідно вищою, ніж в контрольній групі (відповідно 1,04 ± 0,03 і 0,62 ± 0,02 ОД/кг, р = 0,0001). Було виявлено прямий кореляційний зв’язок між дозою інсуліну і величиною ІМТ у хворих основної групи (r = 0,87, р = 0,07). Збільшення дози інсуліну сприяє підвищенню маси тіла хворих, що, у свою чергу, посилює процеси ІР і потребує збільшення дози інсуліну, формуючи хибне коло. Висновки. Серед причин формування інсулінорезистентності у цієї категорії хворих можна виділити неадекватну інсулінотерапію з використанням високих доз інсуліну, наявність генетичної схильності до формування інсулінорезистентності. Застосування метформіну в комбінації з інсулінотерапією і модифікацією способу життя справляло позитивний вплив на показники вуглеводного обміну і масу тіла пацієнтів.