Проблема неврогенного міокардіального станінгу в практиці інтенсивної терапії

Метою огляду є оцінка поширеності неврогенного міокардіального станінгу (МС), визначення основних патологічних механізмів його формування і принципів інтенсивної терапії. Неврогенний МС — стан, що характеризується значним зниженням насосної функції серця у хворих неврологічного та нейрохірургічного профілю без розвитку гострого некрозу міокарда. Найбільша кількість спостережень феномена МС описана серед пацієнтів із субарахноїдальними крововиливами, тяжкою черепно-мозковою травмою, синдромом Гієна — Барре. Термін «неврогенний МС» може бути асоційований з цереброкардіальним синдромом, а також іншими термінами, відомими як «стрес-індукована кардіоміопатія», «синдром верхівкового балонування», «ампулярна кардіоміопатія», «синдром розбитого серця». Асоціація серцевої недостатності Європейського товариства кардіологів на даний час відносить неврогенний МС до окремого випадку синдрому такоцубо. Розвиток МС пов’язують з несприятливим ефектом масивного вивільнення катехоламінів у кров в умовах тяжкого стресу, перевантаженням кардіоміоцитів кальцієм, надлишковою активацією процесів вільнорадикального окислення. Найбільш тяжкі клінічні прояви МС представлені розвитком кардіогенного шоку і центрогенного набряку легень. Найбільш поширеними і доступними методами клінічної діагностики МС є ЕКГ-моніторинг, детальне трансторакальне ультразвукове дослідження серця, транспульмональна термодилюція та визначення в плазмі крові помірного підвищення концентрації серцевих тропонінів. У складі заходів інтенсивної терапії при неврогенному МС широко використовуються респіраторна підтримка та застосування препаратів з позитивним інотропним ефектом.