Стан ендотеліальної функції у хворих похилого віку з дисциркуляторною енцефалопатією та ізольованою систолічною і систоло-діастолічною артеріальною гіпертензією

Актуальність. Дослідження функції ендотелію у хворих із дисциркуляторною енцефалопатією (ДЕ) та артеріальною гіпертензією (АГ) нечисленні і свідчать про її порушення. Відсутність однозначних даних про ендотеліальну дисфункцію (ЕД) у літніх хворих з ДЕ та ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією (ІСАГ) або систоло­діастолічною артеріальною гіпертензією (СДАГ) визначила характер дослідження. Його мета — вивчити ЕД у хворих похилого віку з ДЕ 2­го ступеня та АГ 2­ї стадії (ІСАГ або СДАГ). Матеріали та методи. Досліджено 104 хворі (45 чоловіків і 59 жінок, середній вік 67,3 ± 4,4 року) з ДЕ, з яких 32 пацієнти без підвищеного артеріального тиску (1­ша група), у 35 хворих мала місце СДАГ (2­га група), у 31 — ІСАГ (3­тя група). Групи формувалися рандомізовано, були однорідними за віком, статтю та давністю захворювання (p > 0,05). 86,7 % хворих на тлі медикаментозної терапії мали стабільну помірну АГ. За рівнем систолічного артеріального тиску хворі 2­ї і 3­ї групи не розрізнялися (p > 0,05). Пульсовий артеріальний тиск у хворих 3­ї групи був достовірно вище, ніж у 2­й (на 17 %; p 0,05). Судиннорушійну функцію ендотелію визначали на плечовій артерії ультра­ звуковим методом D. Celermajer, оцінювали ендотелійзалежну (ЕЗВД) і ендотелійнезалежну вазодилатацію (ЕНВД). Зміст ендотеліну­1 (ЕТ­1) досліджували методом імуноферментного аналізу. Рівень оксиду азоту оцінювали спектрофотометричним методом за сумарною концентрацією стабільних метаболітів (NOx), нітритів (NO2) і нітратів (NO3). Результати. У всіх групах ЕЗВД і ЕНВД були нижче норми, величина обох показників у хворих 2­ї групи була вірогідно нижче, ніж в 1­й (р < 0,05), в 3­й — нижче, ніж у 2­й (р < 0,05). Концентрація ЕТ­1 в 1­й групі становила 0,92 ± 0,04 фмоль/мл і знаходилась на верхніх межах допустимого рівня, тоді як у пацієнтів 2­ї і 3­ї групи мало місце істотне підвищення ЕТ­1 вище показника 1­ї групи — на 14,3 % (р < 0,05) і 39,8 % (р < 0,001) відповідно, при цьому концентрація ЕТ­1 у хворих 3­ї групи була вірогідно вище, ніж у 2­й (р < 0,05). Рівень стабільних кінцевих метаболітів оксиду азоту у хворих всіх груп був нижче норми, причому всі показники (NO2, NO3, NOx) у пацієнтів 2­ї групи були вірогідно нижчими, ніж в 1­й (р < 0,05), і суттєво вищими, ніж в 3­й (р < 0,05). Кореляційний аналіз виявив тісний зворотний зв’язок між концентрацією ЕТ­1 і NO2 як у хворих ІСАГ, так і СДАГ, тоді як у нормотензивних хворих відзначена кореляційна залежність слабкої сили. Висновки. У пацієнтів похилого віку з ДЕ і АГ має місце більш напружене функціонування вазодилатуючої системи порівняно з нормотензивними хворими, яке пов’язане з порушенням ендотеліальної функції. ЕД у хворих з ДЕ та ІСАГ більш значна, ніж у пацієнтів з ДЕ і СДАГ, що слід ураховувати при розробці стратегії лікування.