Оцінка проявів ювенільного ревматоїдного артриту та його наслідків при тривалому спостереженні (5–10–15 років)

Актуальність. Досі ювенільний ревматоїдний артрит залишається тяжким за проявами та наслідками захворюванням, при якому інвалідизація пацієнтів може формуватися з перших років патологічного процесу. Сьогодні науковий і практичний інтерес до цього захворювання значною мірою стосується технологій застосування біологічної терапії. Однак чітке знання особливостей перебігу хвороби, своєчасне призначення адекватної традиційної терапії в значної частини осіб можуть запобігти ранній інвалідизації. Мета дослідження: дати оцінку проявам ювенільного ревматоїдного артриту на різних етапах еволюції захворювання, починаючи з дебюту, й визначити наслідки хвороби при тривалому спостереженні. Матеріали й методи. Проаналізовано еволюцію суглобової форми ювенільного ревматоїдного артриту в 117 хворих віком 2–18 років, які перебували на стаціонарному лікуванні протягом 2012–2015 рр. у клініці ДУ «Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України». Оцінка проявів захворювання проводилася на кожному році розвитку процесу. Кінцева тривалість захворювання становила 5–10–15 років. Результати. Установлено, що на тлі традиційного лікування відбувається щорічне невпинне прогресування змін у суглобах, що проявляється збільшенням кількості уражених суглобів, розвитком їх функціональної недостатності та рентгенологічних змін, мікроциркуляторними порушеннями. З перших років процесу спостерігається чітке переважання поліартритів (р < 0,01). Отримано дані, що на показники прогресування хвороби, безумовно, впливають пізнє встановлення правильного діагнозу та запізніле призначення базисних засобів (за даними спостереження, тільки 12 % хворих починають їх отримувати на завершення першого року хвороби). Висновки. На позитивні наслідки ювенільного ревматоїдного артриту впливає не тільки своєчасне призначення базисних препаратів, але й тривале (роками) їх використання. Прогресування ювенільного ревматоїдного артриту, що нерідко спостерігається на тлі мінімальної активності, потребує регулярного планового спостереження хворих і ретельного їх обстеження як клінічними, так і апаратними методами.