Діагностика та лікування інвагінації кишечника в дітей

Інвагінація кишок є найбільш частою формою набутої непрохідності шлунково-кишкового тракту в дітей. Метою роботи є вивчення особливостей клінічного перебігу та тактики лікування інвагінації кишечника в дітей і проведення аналізу можливостей діагностичних, клінічних та спеціальних методів обстеження. Матеріали та методи дослідження. Проведено аналіз результатів лікування 272 дітей у клініці дитячої хірургії з 2004 по 2015 рік. Розроблені об’єктивні критерії оцінки стадій інвагінації, що корелюють зі ступенем ендотоксикозу, змінами функції дихання та кровообігу, порушеннями перистальтики кишечника, а також даними ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. Результати та обговорення. У хворих з І стадією інвагінації (233 дитини) ознаки ендотоксикозу не виявлені або вони були невиражені. У 10 дітей здійснене оперативне лікування, у 4 випадках — лапароскопічно. 32 пацієнти мали ІІ стадію інвагінації, у 8 випадках інвагінація розпрямлена консервативно з першої спроби. Другої спроби в дітей з ІІ стадією інвагінації не робимо. Оперативне розпрямлення здійснене 24 хворим. ІІІ стадія інвагінації кишечника в дітей (7 хворих) мала прояви ендотоксикозу 3-го ступеня. Усім хворим з ІІІ стадією інвагінації виконана серединна лапаротомія. У 5 випадках виявлений некроз інвагінату, цим дітям виконана резекція кишки з подальшим накладанням кінцевої ілеостоми та інтубацією тонкої кишки. У решти (2) хворих інвагінат вдалося розпрямити, і кишка була визнана життєздатною. Накладання первинного анастомозу після резекції кишки в умовах перитоніту вважаємо недопустимим. Висновки: 1. Комплексне обстеження дітей з використанням лабораторних і інструментальних методів стало підставою для виділення 3 стадій інвагінації кишечника, що корелювали зі ступенем ендотоксикозу та порушеннями функції кишечника: I стадія — компенсована; II стадія — субкомпенсована; III стадія — декомпенсована. 2. Об’єктивна оцінка стадій інвагінації дозволяє диференціювати обсяг заходів на етапах лікування залежно від стадії захворювання, що значно спрощує вирішення тактичних завдань, які стоять перед хірургом та анестезіологом, до, під час і після дезінвагінації.