Особливості терапії синдрому дегідратації у дітей грудного та старшого віку, новонароджених: основи парентеральної регідратації

В педіатричній практиці синдром дегідратації доволі поширений. У дітей найбільш вірогідними причинами втрати рідини є синдром гастроентериту й діарея різного походження. Ці причини часто супроводжуються поносом та блювотою, що призводять до втрати води та електролітів у різних пропорціях. На противагу терапії критичних станів, таких як гіповолемічний і септичний шок, немає жодного стандартизованого підходу до корекції дегідратаційного синдрому середнього та легкого ступеня тяжкості. Значно недооцінена роль пероральної регідратації на догоспітальному та госпітальному етапах. Ця стаття свідчить про зацікавленість в уніфікації підходів до лікування таких станів, дає можливість ознайомитися з узагальненим поглядом на лікування та профілактику різних побічних реакцій на фоні пероральної та/або парентеральної регідратації. Наш огляд нагадує практикуючому лікарю про особливості дегідратаційного синдрому у дітей різного віку, важливість урахування під час діагностики патогенезу різного типу зневоднення, демонструє важливість знань у сфері інфузійних середовищ у розрізі збалансованої за обсягом та складовими терапії, а також висвітлює цільові рідинні простори організму у разі патологічних втрат. Досліджується концепція фізіологічного інфузійного розчину на засадах доказової медицини. Даний огляд є консультативним, заснований як на національному досвіді лікування синдрому дегідратації, так і на аналізі закордонних ресурсів.