Недиференційована дисплазія сполучної тканини й респіраторні захворювання в дітей та підлітків (огляд літератури)

Дисплазія сполучної тканини — дуже поширене генетично детерміноване порушення розвитку цієї тканини в процесі внутрішньоутробного й постнатального онтогенезу, яке характеризується дефектами її волокнистих структур і основної речовини, що призводить до розладів гомеостазу на рівні тканин, органів та організму в цілому. Ці розлади виявляються у вигляді різних зовнішніх, вісцеральних та локомоторних порушень із прогредієнтним перебігом. Наявність сполучнотканинної дисплазії суттєво впливає на особливості перебігу асоційованих з ними захворювань, а також на фармакокінетику та фармакодинаміку лікарських засобів, що використовуються для їх лікування. На сьогодні розрізняють диференційовані (класифіковані, моногенні) і недиференційовані (некласифіковані, мультифакторні) форми дисплазії сполучної тканини. Водночас захворювання органів дихання в дітей та підлітків залишаються актуальною медико-соціальною проблемою, що пов’язано з їх високою частотою, складністю діагностики, ризиком формування хронічної респіраторної патології. Тому цілком обґрунтованими видаються наукові дослідження механізмів та ступеня впливу системної сполучнотканинної дисплазії на розвиток та перебіг респіраторних захворювань. Згідно з літературними джерелами, набуті захворювання дихальної системи в дітей і підлітків на тлі недиференційованої дисплазії сполучної тканини мають суттєво тяжчі й триваліші клінічні ознаки, а ефективністю традиційного лікування в них послаблена. Вони схильні до атипового й рецидивуючого перебігу, а також до більш частого розвитку тяжких ускладнень. Проте спрямованість такого впливу в процесі розвитку дитини залишається значною мірою невизначеною. Слід зазначити, що більшість наукових досліджень, присвячених поєднанню дисплазії сполучної тканини й захворювань респіраторної системи, було проведено серед дітей шкільного віку та підлітків. У зв’язку з цим завчасне прогнозування формування дисплазії сполучної тканини в дітей, ще в період новонародженості та ранньому віці, коли її зовнішні прояви є нечастими й невираженими, видається досить перспективним. Виявлення системної дисплазії сполучної тканини саме на ранніх етапах постнатального онтогенезу може бути підставою для своєчасного й цілеспрямованого проведення певних профілактичних заходів.