Біомеханічний розрахунок навантаження на структури ліктьового суглоба при його одномоментній мануальній редресації

Критичні навантаження на структури ліктьового суглоба (ЛС) під час одномоментної мануальної редресації згинально-розгинальної контрактури обумовлюють актуальність досліджень у цьому напрямку з метою запобігання розвитку ускладнень та виникнення рецидиву контрактур. Для розрахунків напружено-деформованого стану структур ліктьового суглоба застосовували аналітичний метод (АМ) і метод скінченних елементів (МСЕ). Застосовували модифіковану комп’ютерну 3D-модель компанії Zygote Media Group, Inc. Розрахунки робили в умовах додаткового навантаження на ліктьовий суглоб зовнішньою силою 40 Н, необхідною для здійснення пасивного руху у напрямку розгинання у діапазоні від 30º до 20º до моменту блокування руху патологічно зміненою капсулою та для здійснення пасивного руху у напрямку згинання у діапазоні від 98º до 110º до моменту блокування руху патологічно зміненою капсулою. АМ: отримано максимальні значення напружень на суглобовій поверхні ліктьової кістки при згинанні — 4,09 МРа, при розгинанні — 5,1 МРа. МСЕ: при пасивному розгинанні максимальні показники напружень цілої моделі — σmax = 16,03 МРа, локалізовані позасуглобово у проксимальному відділі плечової кістки. Максимальні значення деформацій — εmax = 0,08 мм, локалізовані інтраартикулярно на хрящі суглобової поверхні ліктьової кістки. При пасивному згинанні максимальні показники напружень цілої моделі — σmax = 16 МРа, локалізовані позасуглобово у проксимальному відділі плечової кістки. Максимальні значення деформацій — εmax = 0,19 мм, локалізовані інтраартикулярно на хрящі суглобової поверхні ліктьової кістки. Виявлено високу збіжність в показниках розрахунків МСЕ та результатів АМ, що може свідчити про їх достатню точність. Спроба здолання обмеження рухів у ЛС при пасивному русі спричиняє зростання значень напружень, які можуть перевищувати границю міцності тканин у цій ділянці, особливо у хворих на регіонарний чи системний остеопороз. Збільшення прикладеного зусилля при спробі здолання обмеження рухів у ЛС під загальним знеболюванням дозволяє одномоментно усунути згинально-розгинальну контрактуру ЛС, але й збільшує навантаження на суглобові поверхні, зв’язковий апарат і патологічно змінену капсулу з можливим їх подальшим пошкодженням, прогресуванням контрактури та розвитком явищ остеоартрозу. Плечова кістка під час маніпуляції також приймає на себе значні навантаження на згинання, що може призводити до виникнення залишкових напружень на ній з появою дистрофічних розладів. Для запобігання виникненню додаткового пошкодження структур ліктьового суглоба оптимально процедуру редресації проводити під дією мінімальних навантажень, але збільшити їх час. Доцільно застосовувати систему дозованої статичної рухової реабілітації, яка дозволяє уникати перевантажень. При тяжких застарілих контрактурах із залученням в рубцевий процес великого обсягу сполучнотканинних структур (сухожилків, м’язів, бокових зв’язок і капсули суглоба) не слід вдаватися до одномоментної насильницької редресації на операційному столі, а розпочати лікування з хірургічної мобілізації.