Біомеханічний аналіз надійності фіксації проксимального відділу стегнової кістки при фіброзній дисплазії в умовах остеосинтезу різними типами фіксаторів (експериментальне дослідження)

Фіброзна дисплазія — вроджене неспадкове захворювання скелета, що супроводжується формуванням патологічних осередків, заповнених диспластичною фіброзно-кістковою тканиною. Вибір методики остеосинтезу при хірургічному лікуванні переломів та деформацій проксимального відділу стегнової кістки у хворих з фіброзною дисплазією залишається досить актуальним через значний відсоток ускладнень, пов’язаних з міграцією елементів конструкцій і нестабільним остеосинтезом. Проведено біомеханічне дослідження з випробування на міцність та жорсткість синтетичної моделі стегнової кістки Sawbones (США) з наявним порожнистим дефектом у проксимальному її відділі та в умовах остеосинтезу різними типами металевих фіксаторів: LСP (locking compression plate) — пластина для проксимального відділу стегна, femoral interlocking nail (FIN) — стегновий блокувальний стрижень, АВР (angled blade plate) — кутова пластина. Тестування зразків на стиснення при статичному навантаженні було здійснено у випробувальній машині TIRAtest-2151. Визначені границі міцності та деформацій під час руйнування зразка. Переломи на всіх зразках відбувалися при навантаженнях, що значно перевищували ті, які мають місце в природних умовах, що вказує на ефективність застосування цих методик остеосинтезу. Отримані результати відображують переваги застосування LCP та FIN, що забезпечують більшу жорсткість фіксації проксимального відділу стегна та можуть бути розглянуті як варіант вибору методики остеосинтезу у хворих на фіброзну дисплазію.