Віддалені результати пластики задньої хрестоподібної зв’язки автотрансплантатом із сухожилків згиначів гомілки

Актуальність. Пошкодження задньої хрестоподібної зв’язки (ЗХЗ) відноситься до найбільш тяжких пошкоджень у колінному суглобі. Точне знання анатомії, біомеханіки і механізмів пошкодження колінного суглоба і його зв’язкового апарату — неодмінна умова при постановці діагнозу, реконструкції та подальшому лікуванні. Дані про випадки пошкодження ЗХЗ дуже варіабельні. Такі пошкодження зустрічаються набагато частіше, ніж гадають. Це пояснюється тим, що розриви ЗКС рідко спостерігаються в клінічній практиці, тому часто пропускаються, і пацієнти лише через роки звертаються з приводу болю в стегні і надколіннику, а також больових відчуттів у медіальному компартменті коліна. Методом вибору реконструкції ЗХС є відновлювальні операції з використанням одно­ або двухпучкового трансплантату. Незалежно від обраної техніки реконструкції для функціонального результату вирішальним найбільш впливовим фактором є позиціонування трансплантату ЗХЗ. Дискусія щодо методу пластики ЗХС обумовлена відсутністю консенсусу з найбільш прийнятною методикою і малою питомою вагою результатів з повним відновленням стабільності колінного суглоба. Мета: на основі аналізу функціональних і радіологічних результатів, а також ускладнень оцінити ефективність пластики задньої хрестоподібної зв’язки автотрансплантатом із сухожиль згиначів гомілки транстибіальним методом. Матеріали та методи. За період з 2004 по 2015 рік було прооперовано 47 пацієнтів (38 чоловіків і 9 жінок) з приводу гострої або хронічної нестабільності ЗХЗ. У дане дослідження включені як ізольовані реконструкції ЗХЗ, так і комбіновані мультилігаментарні реконструктивні операції. Ревізійних операцій не було. У 7 (14,89 %) випадках були ізольовані розриви ЗХЗ, а в 40 (85,11 %) — комбіновані пошкодження. У 23 (48,94 %) випадках розрив зв’язок стався внаслідок спортивних травм, у 12 (25,53 %) — у результаті автодорожніх пригод і в 12 (25,53 %) випадках — через інші причини. Операції виконувалися артроскопічно за допомогою звичайної техніки свердління каналів: стегновий — через антеролатеральний портал і великогомілковий — транстибіально. Використовували трансплантат із полусухожильного і ніжного м’язів (один пучок). Якщо мало місце комбіноване ушкодження ЗХЗ з розривом задньолатерального кута колінного суглоба, то ми використовували методику R. LaPrade. П’ятеро пацієнтів (10,64 %) раніше перенесли операції на колінному суглобі: у 2 випадках (4,46 %) їм відновлювали передню хрестоподібну зв’язку (ПХЗ), 1 пацієнту (2,13 %) — ПХЗ, ЗХЗ і медіальну коллатеральну зв’язку, у 2 випадках (4,46 %) — ЗХЗ. Результати. Суб’єктивна оцінка показала наступні позитивні результати. Задоволені результатом лікування 23 пацієнти з 27, обстежених у віддаленому періоді, переважна кількість хворих не мали суттєвого болю за даними візуально­аналогової шкали, і 81,15 % хворих були задоволені результатом і готові були прооперуватися ще раз на разі потреби. Об’єктивні дані функціональних шкал: Lysholm і Gillquist — у середньому 76,75 ± 17,18 (38–100), Tеgner — у середньому 5 (1–9), KOOS — 78,14 ± 19,78 (0–100), IKDC — A — 2 (12,5 %), B — 8 (50 %), C — 4 (25 %), D — 2 (12,5 %) — свідчать про істотне поліпшення функції колінних суглобів. Рентгенологічна оцінка показала прогресування остеоартрозу. Висновки. Оперативне лікування ушкоджень ЗХЗ автотрансплантатом із сухожиль згиначів гомілки транстибіальною технікою свердління каналу в великогомілковій кістці є ефективним методом, що дозволив отримати позитивні результати лікування пацієнтів.