ОСОБЛИВОСТІ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ В ПОСТІНФАРКТНОМУ ПЕРІОДІ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД НАЯВНОСТІ ДЕКОМПЕНСАЦІЇ ХРОНІЧНОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ

Резюме. Ціль. Оцінити фізичну активність та доцільність використання тесту шестихвилинної ходьби у хворих з декомпенсованою СН у ранньому та пізньому постінфарктному періоді на фоні показників натрійуретичного пропептиду типу В. Матеріали і методи дослідження. Було обстежено 160 пацієнтів з перенесеним інфарктом міокарда. Хворих було рандомізовано в 2 групи, залежно від наявності ознак декомпенсованої хронічної СН. Досліджені групи були однорідними за віком, статтю, важкістю перебігу захворювання, тривалістю постінфарктного періоду, наявністю клінічних проявів декомпенсації. Результати дослідження та їх обговорення. Впродовж вивчення клінічних та електрокардіологічних ознак виконання фізичних навантажень, таких як депресія сегменту ST, стенокардія, задишка, симптоми з боку центральної нервової системи, було виявлено значне погіршення стану пацієнтів з діагнозом Q-QS та не-Q ІМ, ускладненим декомпенсованою СН. У результаті аналізу ТШХ було з’ясовано, що наявність декомпенсованої СН значно погіршує показники цієї навантажувальної проби. В осіб з ознаками декомпенсованої СН мали місце вірогідно вищі рівні NT–proBNP у сироватці крові і склали (850,54±20,51)пг/мл (p≤0,05) в порівнянні з першою групою (428,5±6,81) пг/мл (p≤0,05). Висновки. У ході роботи встановлено, що неадекватна відповідь на дозовані фізичні навантаження, високий рівень NT–proBNP можуть бути корисними не тільки для ранньої діагностики та прогнозування виникнення декомпенсованої СН в ранньому та пізньому постінфарктному періоді, але і для прийняття рішення про оптимальне подальше диспансерне лікування такого контингенту хворих та рішення про виписку після госпіталізації.