Смерть в симулятивном пространстве гиперреальности современной русской драмы на примере пьес Олега Богаева

Death in the simulative space of the hyperrealityof modern Russian dramaon the example of Oleg Bogayev’s playsThe image of the death’s simulacrum is a product of character’s speech in many comedy plays by the Russian playwright from Ekaterinburg — Oleg Bogayev, among them: Russian folk post, Dead Ears. The newest history of a toilet paper and others. In the poetics of O. Bogaev’s texts, the space of hyperreality is formed and the images of life and death function as simulacra and reminiscence of the mental stereotypes of the post-Soviet era. Analysis of the use of simulacra of death in a number of Bogayev plays allows us to find authorial irony over the processes of appearance of these simulacra in the speech, and over the processes of their involvement in the universal play of senses. The abyssal situation of the repetition of the transition from life to death, repeatedly duplicated, cause action in the comedies, the gap between the word and its meaning. Language becomes, in fact, a means of simulating discourse, and, therefore, causes the illusion of communication. The context of death dying acquires a literary, cultural and psychological contexts of the last collective experience. That becomes a cause of the loss of the direct sense of the term, the word and its meaning lies in the relationship of semantic transgression.Смерть у симулятивному просторі гіперреальності сучасної російської драмина прикладi п’єc Олега БогаєваОбраз-симулякр смерті є породженням мовлення персонажів багатьох комедій сучасного російського драматурга з Єкатеринбургу Олега Богаєва. Серед них: Російська народна пошта, Мертві вуха. Новітня історія туалетного паперу та інші. В поетиці текстів Богаєва формується простір гіперреальності, образи „життя і смерті” функціонують як симулякри, що нагадують ментальні стереотипи пострадянської доби. Аналіз того, як використовуються симулякри смерті в ряді п’єс Богаєва, дозволяє виявити авторську іронію щодо процесів появи в мовленні цих симулякрів, щодо процесів їх втягування до універсальної гри смислами. Абсурдна ситуація повторення переходу від життя до смерті, багаторазово тиражована, організує дію в комедіях, тим самим виявляється дистанція між словом та його значенням. Мова стає, по суті, засобом симуляції дискурса, отже, викликає ілюзію комунікації. Побутовий контекст смерті вмирання набуває літературні, культурно-психологічні контексти минулого колективного досвіду. У зв’язку з цим втрачається пряме значення цього поняття, слово та його значення знаходяться у відношеннях семантичної трансгресії.