НАРАТИВНЕ ВІДКРИТТЯ МЕТАОНТОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ: ШЛЯХИ РЕФЛЕКСІЇ В ДОБУ ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ

Реконструюється концептосфера визначення оповідальної діяльності, встановлена традиціоналістською “філософією перекладу” і висхідна для осягнення Богодухновенного наративу як форми безумовно-достовірного передання Богоодкровенної істини. Розглядаються способи відсторонення інструментарію мистецтва слова доби традиціоналізму від риторичної “вірогідності” і поетологічної “достовірності”, що визначилися в епохи античності, середньовіччя і Відродження в руслі рефлексії літературно-перекладацької творчості, прокладеному, щоб відкрити ближнім особистісний доступ до Слова Божого в умовах багатомовності, і забезпечили наративну реконструкцію біблійної топології особистості у перших повних перекладах Священного Писання з оригінальних мов на народні мови. У ході виявлення траєкторії перегляду – на теренах ренесансного теоретизування щодо перекладу – індикаторів “вірогідного” і “достовірного”, стверджених літературою традиціоналізму, встановлюються передумови раціоналізації сприйняття Божественного Одкровення, якою ініціюється секуляристичне відсторонення людського розуму від Першоджерела духовності.