ПОЛІСЕМІЯ ПРОСТОРУ І ЦИФРОВЕ НАСИЛЛЯ

У статті викладені результати дослідження історії виникнення уявлень про фізичний і соціальний простори в рамках європейської інтелектуальної традиції XVIII-XX ст. В роботі використані історико-порівняльний та феноменологічний методи. Точкою відліку нашого дослідження стала коротка експлікація апріорних підстав вчення про фізичний простір в межах трансцендентальної естетики І.Канта. Завдяки історико-порівняльному методу вдалося викласти історію поняття простору в контексті ранньої німецької (М.Вебер) і ранньої французької (Е.Дюркгейм) соціогуманітарної думки. Було показано, що соціологічний метод Е. Дюркгейма побудований на принципах класичного кантіанства з його вченням про речі в собі. У свою чергу М.Вебер, навпаки, відмовився від принципу речі в собі, оскільки його соціологічні погляди знаходилися під прямим впливом неокантіанства В.Віндельбанда і Г.Ріккерта. Стан питання в післявоєнний період викладено за допомогою порівняння понять соціального простору в феноменологічній соціології А.Шютца, П.Бергера і Т. Лукмана і в постструктуралізмі Г.Дебора, М.Фуко і П.Бурдьє. Феноменологічний метод сприяв виявленню трансцендентального аспекту в конструкції поняття соціального простору. У роботах М. Фуко було знайдено перші спроби визначення цифрового простору, викладені у вигляді метафори «дзеркала». Порівняльний аналіз соціального та цифрового простору продемонстрував трансформацію поняття «насильство». Соціальне насильство в соціальному просторі виникло в роздумах ситуаціоністів з приводу урбанізації, а цифрове насильство в цифровому середовищі є не насильством як таким, а відмовою від низки розумових операцій, фундаментальних для феноменологічного пізнання. У статті аргументовано положення про необхідність збереження поняття інтенційності для всебічного уявлення про зв’язок цифрового простору і свідомості людини.