Розвиток та виробнича діяльність луганських залізничих майстерень у складі "Донецьких залізниць" (1920–1930)

У статті здійснено спробу дослідження історичних обставин довкола функціонування Луганських залізничних майстерень у складі Донецьких залізниць. У першій половині 1920-х рр. залізниці України перебували в катастрофічному стані. Існували численні проблеми із забезпеченням робітників, технічним станом інфраструктури та рухомого складу. Навесні 1920 р. почалося поступове відновлення транспортного господарства країни. З метою забезпечення оперативного управління відновленням інфраструктури та перевізного процесу донецькі гілки Катерининської залізниці, в тому числі лінія Дебальцеве – Луганськ – Міллерове, були приєднані до націоналізованої Північно-Донецької залізниці, яка в грудні 1920 р. отримала назву «Донецькі залізниці». Проаналізовано історію виробничої діяльності обслуговуючих підприємств Луганського залізничного вузла в перше десятиліття радянської влади в Україні.У середині 1920-х рр. у Луганських залізничних майстернях були вжиті заходи щодо модернізації застарілої інфраструктури і технічного оснащення підприємства, а також створення на їх базі спеціалізованого вагоноремонтного заводу. На підставі аналізу історичних джерел, періодичних видань та наукової літератури проаналізовано основні виробничі показники та висвітлено організаційні заходи щодо підвищення виробничої діяльності ремонтного осередку. Протягом 1920-х рр. колектив луганських майстерень – згодом вагоноремонтного заводу – боровся за підвищення виробничих показників, постійно відчуваючи серйозний брак матеріально-технічного забезпечення. У квітні 1930 р. на хвилі зростання вуглевидобувної галузі в регіоні та потреб у будівництві нових шахт, Луганський вагоноремонтний завод був реорганізований у механічний завод вугільного машинобудування.