Арфа у камерних ансамблях – сучасний вимір

Мета роботи – вияв особливостей тлумачення тембру арфи в українській камерній музиці останньої третини ХХ – початку ХХІ століть. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні інтонаційного та стильового методів аналізу. Використовується також структурно-аналітичний метод, на основі якого досягається відповідна логіка викладення матеріалу та формуються висновки дослідження. Вивчення теми відбувається й шляхом застосування структурно-генетичного аналізу і синтезу, як методів, що дозволяють виокремити найбільш характерні, генні елементи арфи у камерних ансамблях та зосередитись на цілісності її сприйняття у сучасній камерній музиці. Основу практичної розробки теми складає низка емпіричних методів, а саме спостереження та узагальнення. Наукова новизна роботи полягає у тому, що в статті вперше проаналізовано камерні композиції з арфою у складі сучасних українських композиторів, зокрема Борислава Стронька, висвітлено питання значення камерних творів із арфою у складі в процесі становлення якісно нового етапу української виконавської культури кінця ХХ – початку ХХІ століть. Стаття розкриває унікальність тембру арфи у її ансамблевому поєднанні, що утворює нову своєрідність темброво-колористичних забарвлень в сучасній академічній камерно-інструментальній творчості. Висновки. Особливість тлумачення арфи у камерній музиці сучасних українських авторів характеризується відходом від темброво-колористичної та суто концертно-віртуозної інтерпретації інструменту, притаманної творам ХІХ — першої половини ХХ ст. Композиторська практика засвідчує значну еволюцію технічних можливостей інструменту, його потужний виражальний потенціал; у кожному конкретному випадку тембр арфи, її виконавські можливості здатні створити саме ту цілісну музичну картину світу, що відповідає сучасним естетико-стильовим пошукам українських композиторів.