Особливості використання знаменного розспіву в духовних творах ірини денисовоЇ (на прикладі Херувимських пісень g-moll та e-moll)

Мета статті – проаналізувати регенерацію традицій знаменного розспіву та їх включення в сучасний церковно-хоровий простір, які є важливим фактором професійного формування майбутнього хорового диригента. У статті розглядаються особливості використання знаменного розспіву в контексті сучасного сприйняття. Методологія дослідження визначена комплексним музикознавчим та історико-типологічним аналізами. Наукова новизна статті полягає у розкритті особливостей використання знаменного розспіву в Херувимських піснях композитора Ірини Денисової. У публікації висвітлюється художня своєрідність, творча самобутність композиторської обдарованості майстрині у період до прийняття чернечого постригу та вже після ствердження композиторкою шляху монахині. Висновки. Застосування знаменного розспіву може бути тільки в його гармонізації, не в аранжуванні і навіть не в обробці, тому що їх прийоми допускають проведення основної теми в різних партіях, а подібне „поводження” зі знаменним розспівом є неприпустимим. Особливості використання знаменного розспіву полягають в тому, щоб не вийти за рамки інтонаційно-емоційної сфери самого розспіву гармонізуючи його. У подібній обмеженості композитор, який гармонізує знаменний розспів може збагатити його за рахунок динаміки, ритміки, плагальних гармоній, але кардинально, значимо й істотно тільки за допомогою фактурно-гармонічних перетворень, звідки і зʼявляються терміни „фактуризаціяˮ і „гармонізаціяˮ. Процес гармонізації знаменного розспіву Ірини Денисової і монахині Іуліанії (Денисової) хоч і не значні, але має відмінності. Гармонізація написана після прийняття чернечого постригу (Херувимська е mоll) відрізняється точною традиційністю, строгістю форми викладу музичного матеріалу, в піснеспіві вже не відчувається прагнення до концертності, а  є тільки стан молитовності.