Модернізаційні і контрмодернізаційні тенденції в сучасному католицизмі

Статтю присвячено проблемі модернізації католицизму. В результаті проведеного дослідження авторкою встановлено, що значна кількість конфесійних прихильників залишилися на позиціях ортодоксального фідеїзму. Саме останній став духовно-релігійною першоосновою як для інтегрально-фашистських диктатур початку 20 століття, так і радикального розколу громадської думки, який відбувся у зв’язку з поділом католиків на прихильників етноцентризму й антисемітизму та етнічної толерантності і космополітичності. Віряни в опитуваннях не вважають таку точку зору типово католицькою. Отже вона є радше модерновою версією католицької доктрини, аніж вираженням ортодоксії. Наголошено на тому, що контрортодоксальним та модерновим новоутворенням в руслі релігійної політики є також номінальне скасування принципу непогрішимості католицької ієрархії. Папство більше не претендує на визнання своєї вищості і домінату в питаннях оцінки статусу вірян. Звісно, ця ситуація є ще доволі далекою від модернізованого християнства, проте наближає до нього принаймні в частині примирення колись поляризованих таборів – ієрократії і пастви. Визначено, що подолання принципу непогрішимості випливає також із примирення думки папства із думкою релігійного загалу. Проте відносини священства із пересічними вірянами були істотним чином пом’якшені. Руйнування стереотипу непогрішимості папства істотним чином розбалансувало стан із легітимаційним ресурсом католицької церкви. Дефіцит останнього спостерігався у регулюванні сімейних відносин, зокрема – ситуацій із домашнім насильством та насильством батьків над дітьми. Очільники церкви були піддані нищівній критиці за зашкарублість власного світогляду та відсутність просування шляхом модернізації.