Неформальна зайнятість населення: підходи до розуміння і визначення

Сучасні реалії ринку праці потребують поглибленого аналізу не лише попиту та пропозиції робочої сили, а й сегментації зайнятості населення за характером праці, що спостерігається у формальному та неформальному секторах національної економіки. В статті сконцентровано увагу на визначенні базових дефініцій поняття «неформальназайнятість». Досліджено основні підходи до визначення неформальної зайнятості, а саме: виробничий, легалістський. Доведено, що якщо перший оперує поняттям «неформальний сектор», то другий – поняттям «неформальної зайнятості»; якщо перший при ідентифікації неформальних робітників виходить із особливостей цілих підприємств, де вони зайняті, то другий – із особливостей конкретних робочих місць, які вони заповнюють. Відзначено, що неформальна зайнятість може виступати результатом як соціальної ексклюзії, так і добровільного виходу за межі формально інституціоналізованої економічної діяльності. У першому випадку – це маргіналізовані та дискриміновані групи (нелегальні трудові мігранти, молодь, жінки, пенсіонери), які не мають доступу до формального ринку праці. Як наслідок, дотримуючись стратегії фізичного виживання, індивіди готові братися за будь-яку роботу, незважаючи на низьку зарплату, важкі умови праці тощо. У другому випадку неформальна зайнятість є наслідком добровільного та свідомого вибору індивіда. Найчастіше вибір на користь неформального сектора зумовлений тим, що він забезпечує більшу автономію, гнучкість та свободу діяльності, прибутки учасників, ніж офіційний сектор зайнятості.