Концепція органічної єдності суспільства та її репрезентація в історіософії В. Соловйова і ранніх слов’янофілів

Розкрито зміст концепції органічної єдності суспільства, яка в середині XIX ст. стала частиною російської релігійної філософії. З’ясовано, що основними джерелами концепції органічної єдності була ідеалістична філософія Ф. Шелінга і Г. Гегеля, а також православна теологічна традиція. Проаналізовано характер і форми репрезентації концепції органічної єдності у соціальній філософії та історіософії Володимира Соловйова і основних представників раннього слов’янофільства. Так, у Соловйова суб’єктом історичного розвитку виступає людство як цілісне, органічне явище, що прагне подолати формальну єдність і досягти її духовного рівня у формі «Боголюдства». Нижчими формами єдності Соловйов називає економічну і правову, а вищою, що досягає органічного, свідомого рівня, – духовну єдність. В філософії Івана Кіреєвського органічна єдність суспільства протиставлена формальній, раціональній єдності, що була успадкована Європою від Стародавнього Риму. У філософії Олексія Хом’якова протиставлено дві моделі цінностей – іранська і кушитська. Перша веде до духовної, свідомої єдності, а друга – до вимушеної, формальної сукупності індивідів. Костянтин Аксаков протиставляє формалізм державних інституцій органічній єдності общини. Тим самим доведено спорідненість філософії ранніх слов’янофілів і Вол. Соловйова за рахунок їх звернення до концепції органічної єдності суспільства.