Відносини Україна–НАТО у російській суспільно-політичній думці у 1990-х рр.

Стаття присвячена дослідженню ставлення російської суспільно-політичної еліти до військово-політичного співробітництва України та НАТО впродовж 1990-х років. Розглядаються питання, що стосуються внутрішньополітичної дискусії, яка виникла в РФ навколо політичного та військового співробітництва України з Північноатлантичним альянсом. Визначено, що Україна та Російська Федерація після розпаду СРСР налагоджували політичні контакти з НАТО з метою взяти участь у формуванні системи колективної безпеки в Європі. Для України співпраця з Північноатлантичним альянсом також давала можливість посилення національної безпеки. Визначено, що ставлення російського політикуму до співпраці України з НАТО змінювалось та залежало від участі України в інтеграційних проектах, ініційованих Російською Федерацією. Небажання України брати участь у спільних із Росією силових структурах у рамках СНД, на тлі співпраці з НАТО, більшість російського політикуму розцінювали як елемент ворожої політики сусідньої держави. Доведено, що політика розширення НАТО на терени Центрально-Східної Європи здійснювала вплив на перебіг українсько-російських відносин. Обґрунтовано тезу про те, що політика зближення України з НАТО стала одним із головних аргументів противників підписання українсько-російського двостороннього Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. Проведення спільних військових навчань, поглиблення політичної співпраці України з НАТО у російському політикумі розцінювались як прямий виклик безпеці Росії. Робляться висновки про те, що політичні контакти України з НАТО постійно перебували на порядку денному українсько-російських відносин та викликало особливий інтерес з боку суспільно-політичного середовища РФ.