Послання нащадкам: світ його ловив…

Дослідження творчості Г.С.Сковороди продовжується, і кожне нове покоління відкриває для себе нові Науково-теоретичний альманах "Грані" розуміння його спадщини. Особливу зацікавленість викликає своєрідне послання мислителя нащадкам,написане за його побажанням на могилі: „Світ ловив мене, та не спіймав». Це прощальне слово є не тільки підсумком життєвого шляху, але має на меті передати сутність його бачення та ставлення до світу. Схиляємось до думки, що філософ не мав на увазі три світи, описання яких добре відомі. Мова йде радше про «світ мирський, суєтний». Саме його сутність і полягає в тому, щоб завадити людині звільнитись від його панування. У такому розумінні світ бере собі за мету розчинити людину в собі, відірвати сутність людини від неї самої. Світ перетворюється на бездушний автомат, котрий повільно вишукує все нові варіанти поневолення людини. Сковорода піднімає тему «спорідненої праці», як своєрідного інструмента , спрямованого на протидію зусиллям світу. Сама ця тема хронологічно випереджає навіть перші сміливі пошуки (Сміт, Ріккардо, Маркс) і за своєю сутністю не вписується в історично сформовані напрямки капіталістичного або соціалістичного розвитку. Так само і теперішні економічні теорії, котрі дуже добре пояснюють сучасний стан світового господарства чи окремо взятої держави, не беруть до уваги (й не можуть взяти, інакше вони просто перестали б бути економічними) основне положення вчення Сковороди – соціально-духовно-релігійну сумісність діяльності та самої людини. Сковорода не втікає від світу, проте, щоб його побачити та зрозуміти, потрібно ніби вийти зі світу, відсторонитись, поглянути на нього неупереджено, інакше процес пізнання і не здійснюється. Світ для людини має стати певною протилежністю, щоб його можна було вивчати, щоб людина зрозуміла свою відмінність, іншість. Певно, цей процес настільки складний, що далеко не всі здатні подолати «тяжіння» світу.