Вертикальна та горизонтальна субсидіарність

У даній статті здійснено спробу проаналізувати принцип субсидіарності в його двох основних вимірах, а саме – вертикальній та горизонтальній, окреслити засади відносин держави та регіонів у межах вертикальної субсидіарності та особливості співпраці державної влади та громадянського суспільства в межах горизонтальної субсидіарності. Науковці виділяють два типи або два рівні принципу субсидіарності: вертикальну і горизонтальну субсидіарність. Перша, вертикальна субсидіарність, стосується відносин між державою і іншими національними рівнями органів державного управління, таких як регіони та місцеві органи влади. Друга, горизонтальна субсидіарність, стосується відносин між державою і суспільством. Вертикальна субсидіарність виражається в контексті розподілу адміністративних функцій від більш високих рівнів державної влади до низьких, тобто йдеться про збільшення повноважень місцевого самоврядування. Проте, держава не виключається з системи субсидійних відносин «центр-регіони», держава зобов’язана втрутитися у випадку коли нижчі рівні місцевої влади неспроможні впоратися самостійно досягти поставлених цілей. Горизонтальна субсидіарність знаходиться у відносинах між владою і свободою, і ґрунтується на припущенні, що турбота про загальне благо і добробут становить спільний інтерес співтовариства, і саме співтовариство здатне самостійно вирішувати проблеми, з якими стикається, та дбати про суспільний добробут. Роль державних органів, відповідно до горизонтальної субсидіарності, направляється на залучення задля надання субсидіарної допомоги, програмування, координацію і, можливо, контролю.