Духовна культура та процес соціалізації

Культура у своєму духовному вимірі надає смисли людському буттю у всій тотальності його проявів. Духовно-продуктивна діяльність забезпечує формування духовних цінностей, а духовно-практична діяльність стосується опанування людиною та соціальними групами накопичених людством духовних цінностей у процесі власного культурного розвитку. Саме другий процес лежить в основі соціалізації підростаючого покоління і має найбільше значення для формування духовної культури молоді. Його результатом є набуття молоддю духовного досвіду, розвитку ціннісних орієнтацій, духовних потреб і духовних почуттів. Сутністю духовної культури є набування сенсу життя у вигляді усталених на особистісному рівні ціннісно-смислових життєвих орієнтирів, що здійснюється на основі трансформування універсуму зовнішнього буття у внутрішній світ особистості. В основі соціально-філософського дискурсу дослідження духовної культури молоді має лежати проблематика взаємозв’язку та взаємодетермінації особистісного духовного розвитку та духовного життя суспільства загалом. Саме соціальний вимір фено- мена духовної культури як наслідок взаємодії особистості та суспільства має знаходитися у центрі соціально-філософського аналізу. У межах соціально-філософського дискурсу духовна культура особистості має аналізуватися як процес набування людиною людського через інтеграцію до соціального простору свого буття. Розкриваючи соціально-філософський зміст поняття духовної культури як чинника соціалізації, слід насамперед підкреслити його системостворюючий стосовно суспільного розвитку потенціал.