Плюралізація і децентралізація форм шкільної освіти: позірне само розчинення чи досвід самоорганізації

У статті досліджуються проблеми децентралізації і плюралізації шкільної освіти, що  є постійною темою для освітнього дискурсу останні 25­30 років, але повною мірою ще не вирішені і сьогодні. Становлення децентралізації школи дебатується з часів Першого з’їзду педагогічних працівників, коли тільки почали піднімати тему автономії загальноосвітніх навчальних закладів, становлення громадських та пік­лувальних рад. Тому заслуговує на увагу досвід децентралізації шкільної освіти у Польщі, де вдалося на практиці реалізувати децентралізацію шкільної освіти. Підкреслено, що з позиції тільки фінансів, зміни парадигми управління, оптимізації шкільної мережі неможливо реалізувати у кожному навчальному закладі плюралізацію і децентралізацію шкільної освіти. Досліджено європейський та вітчизняний досвід плюралізації та децентралізації шкільної освіти. Запропоновано філософський підхід до вирішення цих складних аспектів реформування української освіти, з’ясувавши, чим є плюралізація і децентралізація: позірним саморозчиненням чи досвідом  самоорганізації, коли є право на свободу вибору, самостійність. І як бути з відповідальністю за якість дій, що повинні привести до якісної освіти. Ці складні питання залишаються відкритими і сьогодні, потребують подальшого дослідження у площині філософії освіти.