Основні критерії класичної парадигми: методологічна та епістемологічна недостатність

Ця робота присвячена аналізу пов’язаних між собою процесів: формування теорії пізнання і сучасної стадії розвитку суспільної та індивідуальної свідомості. Стаття спрямована на визначення критеріїв і меж класичної парадигми. Для класичної парадигми характерне мислення в рамках опозицій, де суб’єкт протиставлений об’єкту, дослідник досліджуваному, матеріальне ідеальному, дух природі і т.д. Частиною розв’язання багатьох нагальних проблем може стати звернення до феномена людини, що розуміється саме як вписана у світ цілісна істота, що включає духовний, соціальний, економічний, ідеологічний та інші рівні буття на противагу класичній парадигмі, що розчленовує людину на окремі атомізовані компоненти. Тому, на думку автора, одним з найперспективніших у постнекласичній парадигмі є холістичний/інтегральний підхід, бо для нього питання цілісності — одне з ключових. У роботі терміни «інтегральний» і «холістичний» використовуються як синонімічні. У розумінні сутності холістичних підходів автор ґрунтується на ідеях Ф. Капра, В.І. Черникової та ін. Інтегральний підхід дає можливість розглянути «об’єкт» дослідження з різних позицій, а також робить теорію наближеною до людини. Стаття адресована філософам, психологам, широкому колу читачів.