Феномен самоідентифікації особистості у давньосхідній традиції

Самопізнання людського «Я» належить до вічних філософських проблем. Здавна людина замислювалась над тим, хто вона така, намагаючись зрозуміти свою сутність, своє покликання у світі, що з необхідністю включає самоідентифікацію. Самоідентифікація – це комплексна діяльність людини з самовизначення, результатом якої є тотожність людини з самою собою. Стаття присвячена виявленню особливостей поглядів про самоідентифікацію в давньосхідній філософії на основі історикофілософського аналізу ведичної літератури, буддійських і даоських навчань, а також компаративістському розгляду давньоіндійських і давньокитайських уявлень про самість людини. Багатьом давньоіндійським мудрецям (у Ведах, Упанішадах) «самість» уявлялася як інваріант і незмінне ядро сутності душі (Атмана), що управляє тілом і є органічною частиною загального цілого (Брахмана). В філософії буддизму концепція «Я» рухлива, непізнавана, оскільки являє собою безперервний процес вибору життєвих цінностей, перевтілень і страждань на шляху до набуття справжнього «Я» в нірвані. Подібно до буддизму даосизм уявляє самість як сукупність станів душі і тіла, але на відміну від першого стверджує можливість самопізнання хоча б на інтуїтивному рівні.