
Профспілкова політика української лівиці Галичини у міжвоєнний період
Author(s) -
I. I. Begej
Publication year - 2015
Publication title -
granì
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
eISSN - 2413-8738
pISSN - 2077-1800
DOI - 10.15421/1715082
Subject(s) - psychology
Запропонована стаття є логічним доповненням дослідження автора «Профспілкова політика Української соціалдемократичної партії на етапі її становлення» (Грані, 2015, №2). У ній продовжено аналіз профспілкової політики УСДП в умовах міжвоєнної окупації Польщею Західної України, подальшого соціальнонаціонального гноблення на її теренах українців, представників національних меншин владними і суспільними інститутами. Якщо до Першої світової УСДП була по суті єдиною українською лівою силою, яка протистояла боротьбі за профспілки польській лівиці, то у міжвоєнний період цього протиборства вона одержала не лише підтримку, але й конкурентів в особі Української соціалыстичнорадикальної партії (УСРП), Комуністичної партії західної України(КПЗУ), Селянськоробітничого соціалістичного об’єднання («Сельроб») Української партії праці (УПП). Тоді ж на профспілковому полі з’явився ще один гравець – українські націоналісти, які критикували українських лівих за недостатню роботу по українізації профспілкового руху. Порівняльний аналіз розвитку профспілкового руху в Галичині після Першої світової війни свідчить, що він став значно масовішим явищем, ніж до неї, в ньому брала участь більшість українських робітників, а також значна частина державних та приватних службовців, інтелігенції, студентів. Польські ліві намагалися перенести централістський (інтернаціоналістський) принцип австрійських соціалдемократів на організаційну структуру профспілок у Другій Речі Посполитій для полонізації неполяків, зокрема українців. Інтернаціоналістський підхід також сповідували КПЗУ, прокомуністична до 1924р. УСДП, створена ними Професійна лівиця. Попри те, переважна частина українських робітників увійшла не до всепольських профспілок, а до українських фахових організацій. Але, на жаль, їх не приймали до міжнародних профспілкових об’єднань. Пояснювалось це недержавним статусом українців.