Психофізичність свободи у пізнанні Божества. Філософорелігійний вимір

Тему статті розкрито у контекстах міждисциплінарного простору і (між)релігійних комунікацій. Темпоритміку, що зафункціоновує у системі складних процесів обміркованої психофізичності, проаналізовано з погляду структурних особливостей конкретних галузей знань, зважаючи на систему взаємозв’язків і взаємообумовленостей. Такий аналіз здійснено, використовуючи принципи дотичності, сегментації. З’ясовано, якою мірою названа психофізичість свободи узлагіднюється із законами розсудку, волі й серця. Зважаючи на діяння діалектики обміркованих процесів, обґрунтовано закономірність гармонійно­симфонійних станів, зокрема, коли мовиться про пізнання Бога (Божества). Ще один блок процесів, який аналізовано, – це з’ясування того, якою мірою систематизується у своїх виявах низка відношень (передусім такі, як «Бог­людина­Бог»). На межі філософії релігії і філософії свободи у статті розкриваються внутрішні стани духовної свободи з погляду філософії серця. Висунуто тезу про близькість взаємобуття з погляду духовної просторовості двох свобід – язичницької («природної») і християнської. До того ж, процес чуттєвого сприйняття Божества синхронізується в одночассі при саморозкритті людиною її внутрішнього світу: сприймаючи своїми відчуттями Бога, людина тим самим осмислює себе у своєму духовному просторі. Висновковується теза про те, що ступінь психофізичності свободи у пізнанні Божества залежить також від ступеня віровизнавчого рівня конкретної релігійної системи за умови здійснення постійних історіософських ретроспекцій.