Неокорпоративізм як механізм взаємодії між державою та групами інтересів

У статті розглядається неокорпоративізм як механізм забезпечення стабільних та продуктивних взаємовідносин держави і суспільства. Ключову роль у системі цих взаємовідносин відіграють групи інтересів, які репрезентують головних акторів цього процесу – бізнес та громадянське суспільство. Діяльність таких груп інтересів, що шукають шляхи впливу на процес прийняття рішень і на переорієнтацію владних структур відповідно до інтересів своїх членів, є фактором повсякденного політичного життя України. Тому тема неокорпоративізму все більше привертає увагу вчених, постійно зростає кількість теоретичних і дослідницьких робіт присвячених розгляду досвіду неокорпоративізму на Заході і аналізу взаємодії груп інтересів і держави в умовах переходу до неодемократії. Автор робить висновок, що українській державі слід створити правову нішу для легітимного функціонування підприємницьких спілок та асоціацій, що зможуть легітимно впливати на політику державних органів і визначити, з одного боку, допустимий оптимум коридору економічної свободи, а з іншого - максимально вмонтувати механізми ринкового саморегулювання в структури реалізації функцій держави.