СУСПІЛЬНА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ МІСЦЬ ДЛЯ ПОХОВАННЯ У ГЕТЬМАНЩИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII CТ.

Статтю присвячено проблемі вивчення місць для поховання покійних у містах Гетьманщини у другій половині XVIII ст. З’ясовано, що функція майданчика навколо церкви не зводилася лише до місця для поховання. «Чистий» цвинтар контрастував із іншими територіями, де покійні могли знайти останній спочинок (присадибні поховання, скудельниці, «кладбищенские места» тощо). Наголошено на різниці між поняттями «цвинтар» і «кладовище». Особливо виокремлено значення цвинтаря у просторі ранньомодерного міста, коли «свої» мерці немовби отримували гарантію спасіння на Страшному суді, спочиваючи в освяченій землі. Визначено, що парафіяльний цвинтар перебував під контролем священника. Однак ця обставина не сприяла належному доглядові цієї території. Особливу увагу сфокусовано на спробі російського імперського уряду винести місця для поховання покійних за межі поселень Гетьманщини у намаганні наслідувати західноєвропейські зразки та організувати функціонування «добре регульованої держави». Для цього було створено відповідну імперську законодавчу базу, яка врегулювала облаштування спеціально відведених місць для поховання померлих («кладбищенские места»). З’ясовано, що діяльність імперського уряду з облаштування кладовищ і численні церковні вимоги упорядкувати території для поховання небіжчиків не були унікальним явищем для тогочасної Європи. Виявлено, що імперська влада зазнала певних труднощів у сфері організації кладовищ. Це було пов’язано з тим, що безпосередньо займатися цим мали священники. Однак самотужки вони не могли облаштовувати місця для поховання. На допомогу парафіян сподіватися не доводилося, хоча більшість покійників знаходили останній спочинок на цвинтарі. Варто зазначити, що деякі заможні віряни вдавалися до практики присадибного поховання і будували сімейний склеп, а найбідніші парафіяни потрапляли до скудельниць. Отже, в Гетьманщині існували інші місця для поховання покійних, а цвинтар був багатофункціональною територією. Імперська реформа мала на меті скорочення кількості варіантів місць для поховання померлих до одного згідно із загальноєвропейськими тенденціями, однак просувалася повільно. Її втілення навіть у містах розтягнулося майже на 100 років.