IMAGO URBIS: ПАРИЖ У ПОЕЗІЯХ У ПРОЗІ ПОЛЯ ВЕРЛЕНА

Мета. У статті досліджено «паризький текст» Поля Верлена як ментально-географічний простір через опцію концепту «genius loci», важливого з огляду на культурну парадигму міста, його метагеографію. Дослідницька методологія. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні системного, філософсько-естетичного, семіотичного підходів; культурно-історичного, контекстуального, міфологічного, біографічного методів. Результати. З’ясовано, що у прозі Поля Верлена «паризький текст» поєднує у собі як літературну топографію, за якою вгадуються ті чи інші ландшафтні «знаки» міста, так і почуття ліричного героя – стомленість, страх, примарні відчуття щастя на фоні міста. Дихотомія образу загострює опозицію матеріального та духовного вимірів Парижа, оскільки урбаністичні пейзажі з численними прикметами міського життя тісно переплетені зі своєрідним «пейзажем душі», у якому важливі емоції ліричного героя, його враження від навколишньої дійсності. Наукова новизна. Стаття розкриває дискурсивну практику міського простору, що реалізується як протиріччя між закріпленими за знаками сенсами та реальністю, між реальністю як такою і реальністю урбаністичного ландшафту. Практична цінність. Стаття може слугувати основою для подальших досліджень міського простору в літературі.