ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ІНСТИТУТУ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ ЩОДО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ ПРО ДИТЯЧУ ЛІТЕРАТУРУ Й ДИТЯЧИХ ПИСЬМЕННИКІВ (1920–1933 рр.)

Стаття присвячена вивченню проблеми толерантності та педагогіки толерантності у наукових дослідженнях. Поняття «толерантність» визначається як принцип правового, соціально-політичного аспекту. Феномен «толерантність» з огляду на його інтегративний характер є предметом вивчення різних наук: філософії, етики, політології, соціології, психології, культурології, педагогіки та ін. Насамперед відзначимо, що слово «толерантність» походить від латинського «tоlегаnсіа», що має три значення: стійкість, витривалість; терпимість; допустиме відхилення. Ключовим змістом усіх цих слів є відсутність небажаної реакції індивіда в ситуації, коли вона можлива або практично вимушена. Толерантність зароджує довіру, готовність до компромісу та співпраці, а також радість, доброзичливість, комунікабельність. У загальному розумінні толерантність – це відсутність негативної реакції індивіда у всіх тих випадках, коли вона можлива та очікувана зовнішнім спостерігачем. Педагогіка толерантності розглядає свободу як діяльність, що тісно пов’язана з поняттям «дисциплінованість». На думку вчених, мета виховання полягає в тому, щоб не втручатися в природній хід дозрівання дитини, а спостерігати за нею, допомагати її нормальному розвитку. Дослідники закликають орієнтуватися на самостійність і самодіяльність, шанобливо ставитися до дитини. Мета статті – теоретично обґрунтувати поняття толерантності у наукових дослідженнях і дати визначення поняттю «педагогіка толерантності». Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:    проаналізувати теоретичні основи понять «толерантність» та «педагогіка толерантності»; розкрити сутність та особливості педагогіки толерантності. Для розв’язання поставлених завдань використано теоретичні методи аналізу й узагальнення наукової та методичної літератури з досліджуваної проблеми.