Вплив величини внутрішньочеревного тиску та ішемічно- реперфузійних порушень на прояви цитолітичного синдрому та його корекція тіоцетамом в експерименті

Мета роботи: з’ясувати вплив ішеміно-реперфузійних порушень на прояви синдрому цитолізу залежно від величини внутрішньочеревного тиску та ефективність корекції виявлених порушень тіоцетамом.Матеріали і методи. В експерименті використано 90 статевозрілих білих щурів-самців лінії Wistar масою 200–250 г, які знаходилися на стандартному раціоні віварію. Усіх піддослідних тварин наркотизували (тіопентал-натрію 40 мг·кг-1 внутрішньоочеревинно) та моделювали підвищення внутрішньочеревного тиску на 10, 20 і 30 мм рт. ст. шляхом нагнітання в черевну порожнину атмосферного повітря. Час експозиції становив 90 хв, після чого контрольних тварин та тварин кожної дослідної групи відразу виводили з експерименту шляхом тотального кровопускання з серця. Інших тварин кожної дослідної групи (по 6 особин) в умовах анестезії (тіопентал натрію 40 мг·кг-1 внутрішньоочеревинно) виводили з експерименту через 1, 3 і 7 діб після реперфузії. В окремих групах тваринам після реперфузії щоденно протягом 6 діб вводили препарат Тіоцетам (“Галичфарм”, Україна) в дозі 250 мг·кг-1 внутрішньоочеревинно. З експерменту їх виводили через 7 діб. У тварин забирали кров, в сироватці якої визначали активність індикаторних ферментів цитолізу аланін- і аспартатамінотрансфераз (АлАТ, АсАТ) уніфікованим методом для аналізатора біохімічного Humalyzer 2000.Результати досліджень та їх обговорення. Моделювання підвищеного ВЧТ протягом 90 хв супроводжується вираженим цитолітичним синдромом, що проявляється істотним збільшенням активності в сироватці крові АлАТ. Найбільші порушення виникають після реперфузії при величині ВЧТ 20 і 30 мм рт. ст. За цих умов активність АлАТ у сироватці крові зростає ще більше, відмічається підвищення активності АсАТ з максимумом через 3–7 діб. Застосування з корегувальною метою Тіоцетаму в дозі 250 мг·кг-1 внутіршньоочеревинно протягом 6 діб супроводжується вираженим позитивним ефектом, який проявляється істотним зниженням активності АлАТ і АсАТ в сироватці крові при величинах ВЧТ 20 і 30 мм рт. ст.