Проблеми пізньої діагностики первинного гіперпаратиреозу

Мета роботи: вивчити своєчасність і якість діагностики первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ) у регіоні, визначити недоліки та розробити заходи покращення діагностичного алгоритму.Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз медичної документації 64 пацієнтів, прооперованих на базі клінічної лікарні Кривого Рогу з приводу ПГПТ. Проаналізовано анамнез та клінічні прояви захворювання, результати додаткових обстежень (УЗД, лабораторні дослідження крові і сечі, рентгенологічні данні кісткового каркасу), результати хірургічного лікування.Результати досліджень та їх обговорення. У роботі представлено ретроспективний аналіз ефективності діагностики у 64 пацієнтів оперованих з приводу первинного гіперпаратиреозу. У 32,9 % пацієнтів із патологією щитоподібної залози (ЩЗ) виявлено малосимптомні або безсимптомні форми ПГПТ. У 43 (67,1 %) пацієнтів із вісцеропатичними клінічними проявами ПГПТ його наявність встановлено при додатковому цілеспрямованому обстеженні, яке частіше проводилось у стаціонарних відділеннях клінічної лікарні при їх госпіталізації з приводу ускладнень захворювання. Хірургічне лікування ПГПТ у більшості випадків виконують при його маніфестних формах, коли формуються інвалідизуючі ускладнення. Найчастіше маніфестними проявами ПГПТ є змішані форми з перевагою уражень кісткового каркасу та нирок. Наведено клінічні випадки пацієнтів із запізнілою діагностикою маніфестних форм ПГПТ. Причиною такого стану є низький рівень обізнаності лікарів первинної ланки та суміжних спеціальностей в питаннях діагностики ПГПТ.