Нестандартна інтраопераційна ситуація при оперативному лікуванні пізньої рубцевої стриктури езофагоколоанастомозу після раніше проведеної товстокишкової езофагопластики

Резюме. Стаття присвячена клінічному спостереженню нестандартної інтраопераційної ситуації при лікуванні пацієнта з пізньою рубцевою стриктурою езофагоколоанастомозу після проведеної товстокишкової езофагопластики. Метою нашої роботи було виявити особливості діагностики та лікування післяопераційних рубцевих стриктур стравохідно-органних анастомозів та вихід з нестандартної інтраопераційної ситуації. У клініку хірургії № 1 Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова був госпіталізований хворий 66 років з клінікою непрохідності стравоходу. У 2009 році йому була виконана субтотальна езофагопластика сегментом ободової кишки зі збереженням кровопостачання за рахунок лівої ободовокишкової артерії з приводу післяопікової стриктури стравоходу. Протягом наступних шести років стан хворого був задовільний. Але у червні 2015 року з’явились скарги на дисфагію, пізніше хворий взагалі не міг їсти тверду їжу. З’явились явища кахексії. Звернувся та був госпіталізований. Хворому виконаний діагностичний алгоритм, проведено рентгенконтрастне дослідження шлунково-кишкового тракту, виявлено стриктуру езофагоколоанастомозу, повну непрохідність стравоходу. Запропоновано оперативне втручання.22.07.15 була виконана операція – циркулярна резекція ділянки стриктури стравоходу (анастомозу) з пластикою «кінець у бік». Після виконання лівобічної цервікотомії була знайдена ділянка супрастенотичного розширення. Дистальніше ділянку стриктури та анастомозу знайти не представлялося можливим (можливо, із-за скорочення кишки). І після тривалого пошуку анастомозу було прийняте рішення виконати поздовжню стернотомію. З технічними труднощами був виділений стравохіднотовстокишковий анастомоз та додатково мобілізований із зрощень товстокишковий трансплантат. Виконали резекцію стравохіднотовстокишкового анастомозу, додатково мобілізувавши товстокишковий трансплантат. Сформували новий езофагоколоанастомоз «кінець у бік» з попереднім заведенням шлункового зонду № 21.В післяопераційному періоді продовжували виконання запропонованої інфузійної терапії протягом 7 діб. Проводили ентеральне харчування сумішшю «Peptamen» через назогастральний зонд. На 16 добу хворий у задовільному стані був виписаний. Таким чином, наведений клінічний приклад ілюструє правильність обраної хірургічної тактики при нестандартній інтраопераційній ситуації, що виникла.