Клініко-рентгенологічна оцінка перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп, виповнених різними остеопластичними матеріалами

Легкодоступним джерелом  остеогенних мезенхімальних клітин може слугувати окістя щелепних кісток. Оскільки  при остеопорозі відбувається порушення процесу ремоделювання в цих кістках, значний науковий та практичний інтерес становить вивчення місцевого впливу культивованих клітин окістя на динаміку остеорегенерації у ділянках дефектів щелеп, що утворились після видалення радикулярних кіст великих розмірів. Мета дослідження – дати клініко-рентгенологічну оцінку особливостям перебігу репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп після їх пластики різними остеопластичними матеріалами. Матеріали і методи. У клінічні спостереження було задіяно 85 пацієнтів  віком від 20 до 70 років із радикулярними кістами щелеп. Залежно від діагностованого стану мінерального обміну всіх пацієнтів поділили на дві клінічні групи: у першу увійшли 44 пацієнти без вікових порушень мінерального обміну, в другу – 41 хворий (жінки) із віковими порушеннями мінерального обміну. Після видалення радикулярних кіст утворені кісткові дефекти щелеп у пацієнтів першої клінічної групи та першої підгрупи другої клінічної групи (31 пацієнт) виповнювали колаполом КП-2. У  другій підгрупі другої клінічної групи у 10 хворих після видалення радикулярних кіст щелеп великих розмірів проводили пластику утворених кісткових дефектів культивованими клітинами періоста, поміщеними на субстрат колапол КП-2. Через 3; 6; 9; 12 місяців після операційних втручань проводили рентгенологічний моніторинг редукції післякістозних дефектів щелеп, відновлення трабекулярної структури та мінералізації кісткового регенерату. Для дослідження мінеральної щільності у кістковій тканині нижніх щелеп використовували метод ультразвукової ехоостеометрії. Результати досліджень та їх обговорення. Процес гоїння кісткових ран у хворих, в яких було видалено радикулярні кісти малих та середніх розмірів, перебігав однотипово в обох клінічних групах. Повне закриття післякістозних дефектів через 9 місяців спостерігалось у 20 хворих першої групи та 16 другої. Цей процес був дещо сповільненим  у 3 пацієнтів першої групи та 4 другої. Через 12 місяців рентгенологічно спостерігали  відновлення цілості щелепних кісток в усіх хворих. Процес гоїння кісткових ран після видалень радикулярних кіст великих розмірів був повільнішим у хворих обох груп. Виразно це проявилось у хворих із порушенням мінерального обміну. Через 12 місяців після цистектомій рентгенологічно візуалізувалась повна редукція післякістозних дефектів щелеп тільки у 45,5 % хворих першої підгрупи другої клінічної групи. У хворих другої підгрупи другої клінічної групи в аналогічні терміни відбувалось завершення репаративного остеогенезу  в ділянках ураження щелеп у 80 % випадків. Висновки. Застосування для остеопластики післякістозних дефектів щелеп різних розмірів  колаполу  КП-2 у хворих без порушень мінерального обміну забезпечує успішний перебіг репаративного остеогенезу в 80,95 % випадків. У пацієнток із віковими порушеннями мінерального обміну (постменопаузним остеопорозом)  використання для остеопластики колаполу  КП-2 виявилось ефективним при лікуванні післякістозних дефектах щелеп малих та середніх розмірів. Результати клініко-рентгенологічних досліджень встановили, що найоптимальнішим методом стимуляції репаративного остеогенезу в післякістозних дефектах щелеп великих розмірів у жінок із постменопаузним остеопорозом є  застосування комбінованого остеопластичного матеріалу, що складається із культивованих періостальних аутоклітин, поміщених на колаполі КП-2.