ЗНАЧЕННЯ ПЕРФУЗІЙНОГО ІНДЕКСУ ДЛЯ ШВИДКОЇ ДІАГНОСТИКИ РІЗНИХ ФОРМ СИНДРОМУ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ В ВИБОРІ АДЕКВАТНОЇ ПАТОГЕНЕТИЧНОЇ ТАКТИКИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ

В статті представлено особливості стану об’ємного периферійного капілярного кровотоку при нейропатичній, нейроішемічній та ішемічній формах синдрому діабетичної стопи, що визначається методом фотоплетизмографії під час виконання пульсоксиметрії та можливості їх використання для швидкої діагностики вказаних форм разом із загальноприйнятними методиками. Мета – вивчити особливості показників перфузійного індексу фотоплетизмографічним методом за допомогою пульсоксиметра на периферії нижніх кінцівок у хворих із різними формами синдрому діабетичної стопи з метою подальшого їх діагностичного застосування в медичній практиці. Матеріал і методи. Проаналізовано результати дослідження 89 осіб, в тому числі 15 осіб, які склали контрольну групу, й 74 пацієнти, які мали різні форми СДС з гнійно-некротичними ускладненнями з боку нижніх кінцівок, що відповідають ІІІ–V ступеням ураження за Meggit-Wagner. Невропатичну форму діагностовано у 38 (51,4 %), невроішемічну – у 30 (40,5 %), ішемічну – у 6 (8,1 %) пацієнтів. Оцінку статусу артеріальної крові на нижніх кінцівках визначали за допомогою пульсоксиметрії неінвазивним фотоплезматичним методом за допомогою приладу RocSea. Результати. Методика дослідження, апробована нами в даній роботі, дозволяє застосування поширеного останнім часом та легкодоступного методу визначення показників ПІ для швидкої диференційної діагностики хворих із різними формами ускладненого синдрому діабетичної стопи при цукровому діабеті 2-го типу та в подальшому впровадження його в практичну діяльність, що дасть можливість вибрати той чи інший патогенетичний підхід до вибору тактики подальшого хірургічного та медикаментного лікування. Висновки. Пульсоксиметрія є простим, доступним та найдешевшим методом швидкої діагностики порушень периферійного кровообігу при різних формах СДС, які непрямим способом відображають стан периферійного кровообігу в ділянці стопи та можуть бути використані для швидкої об’єктивності подальшого вибору тактики лікування кожного пацієнта зокрема, а також як метод моніторингу ефективності патогенетичного підходу до хірургічної та медикаментної корекції ускладнень синдрому діабетичної стопи на етапах лікування.