СТІЙКІСТЬ ДО ГІПОКСІЇ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ТРИВАЛОСТІ ЖИТТЯ У ХВОРИХ НА ІШЕМІЧНУ ХВОРОБУ СЕРЦЯ СТАРШОГО ВІКУ

Визначення стійкості організму до гіпоксії та з᾽ясування можливості прогнозування перебігу хвороби і тривалості життя у хворих на ІХС старшого віку. Матеріал і методи. Проведено ретроспективний аналіз даних 103 пацієнтів з ІХС старше 60 років, які досягли кінцевої точки (померли). Було виділено дві групи хворих: хворі зі збереженою стійкістю до гіпоксії (у яких сатурація крові при гіпоксійній пробі знижувалася не нижче 80 % SpО2) і хворі зі зниженою стійкістю до гіпоксії (у яких сатурація крові при гіпоксійній пробі знижувалася нижче 80 % SpО2). Стійкість до гіпоксії визначали шляхом проведення гіпоксійної проби з вдиханням гіпоксійної газової суміші з 12 % SpО2 протягом двадцяти хвилин. Результати. Аналіз показав, що у хворих на ІХС старшого віку існує кореляційна залежність між тривалістю життя та зрушеннями сатурації крові при гіпоксійному впливі. У той же час встановлено, що у хворих на ІХС старшого віку знижена стійкість до гіпоксії асоційована з несприятливим перебігом хвороби. Причому у хворих зі зниженою стійкістю до гіпоксії було більше супутніх захворювань внутрішніх органів. За результатами аналізу з використанням багатофакторної логістичної регресії побудована модель прогнозування стійкості до гіпоксії у хворих на ІХС старшого віку. Модель дозволяє з високою точністю визначати стійкість до гіпоксії і прогнозувати перебіг хвороби і тривалість життя у хворих на ІХС старшого віку з супутніми захворюваннями внутрішніх органів. Висновки. У хворих на ІХС старшого віку тривалість життя визначається зокрема й стійкістю до гіпоксії. Створена модель прогнозування стійкості до гіпоксії може використовуватися в клінічній практиці для оптимізування лікувально-діагностичного процесу та оцінки ефективності лікувальних та реабілітаційних заходів у хворих на ІХС старшого віку із супутніми захворюваннями внутрішніх органів.